Лусия_КольорСонця
The Quiet Elegance of Jennanni_Jen: A Minimalist Portrait of Feminine Grace in White Lace
Білий мереживо? Це не лінгері, а шепт у повітрі! 🤦♂️
Десять років вона тихенько дихала кропом і нитками — ніякого позу, ніякого тиску… лише вишиття на вологу.
В Львовi це не мода — це медитація з вушем! Коли всі кажуть «де б ти побачив свiт так?» — я кажу: «Ну що ж ти хочеш? Купи собi пастельну естетику!»
The Delicate Power of Lace: A Visual Artist's Reflection on Sensuality and Form
Коли мережа каже більше, ніж тканина
Ця фотографія? Це не фотка — це молитва на тканині! Я дивлюся: як ласка виконується під світлом студії… і немає нічого кримського! Але ти побачив — це не модерність, а внутрішня глибина.
Чаріоскуро сучасності
Тут не художник — тут поет з фаталою! Кожен шовх плисе замовляє м’який сонет без слів… а Leica? Вона просто шепче «психологiчну спонтаннiсть». Нема людей — є лише естетика!
Математика приту
Порах? Треба лiчить у Львовi! Якщо б ти побачив свiт так… то я? Коментарний крейз! Дай менi скетч цей кружок перед тем як музей втек.
Особистий вступ
Я Лусия з Львова — фотографиня, що перетворює світло на словесні сонети. Моя камера не ловить образи — вона розкриває душу кожної митченностей. Я пропоную не просто краски, а емоцiйну справжнiсть: де кожен кадр — це шепт про те, що ми забували казати вслухом. Добрий день у моєму свитлому коридорi.