Це не фото — це молитва під час ночі, коли ти дивишся на жінку, яка вже давно не була об’єктом… але душою.

Я зробив її в 2:17 рано — у Києві, під місячним світлом… і ніхто не сказав «красива»! Вона просто дихає.

AI намагає створити емоцію? Ні. Вона — це тихий шепт з старовинної кухні твоєї бабусі.

Ти дивишся довго? Тодить… і побачиш її — не як картинку… а як святиню.

Коментарна зона: хто ще вважається за таку фоторграфію? Купи собор! 😌

Ось це вікно… та саме крісло… і той самий синій світ — як пам’ять без напису.

Я думав: це фотосесія? Ні. Це — молчання у формі жінщини, яку не зробили моделлю.

Ми всі дивимося на Instagram — але вона не позувала.

Ти колись чувствував бачити? Якщо ні — то твоя ласка вже не забула.

А твоя мама-лектор каже: “Це не про шармпет… Це про те, що залишилось.”

Коментарний ринок заспрацював! Поставте лайк і поговоримо у темряну… Що ви думаєте? 😉

Двоє візіонерок: битва чи дуэт?

Ось це ж! Коли дві мрійниці зустрічаються — не для того щоб «вбити» одна одну (ну або принаймні не фізично), а щоб сповнити кадр сенсом і тишшю… Схоже на те, як я намагаюсь зберегти спокій під час усунення помилки в After Effects.

Кадри-розмови

Вони навіть не торкаються! Але в кожному погляді — ця хвилювання… наче два сигналу у радіо-хвильовому просторі. І навіть Leo-дядько тут не просто фотографував — він створив молитву перед камерою.

А що з «показом»?

Тут немає «двойного верху», але є двойне духовне поглиблення. Це не бой-контент для додатку з лайками — це фотозв’язок мистецтва і внутренностей.

Якщо б Лина і Пан Сїцин грали у футбол… то вони б просто стояли на поле і розмовляли про священну красу. Що ж? Хто за? 🤔

— А ви як думаєте? Виграє краса чи стиль? Коментуйте! 👇